Сільські сім’ї в Galway лишилися без місцевого притулку для безхатченків — «Так не працює»

Кілька десятків сімей у сільській місцевості County Galway опинилися без доступного екстреного житла після закриття невеликого місцевого притулку, через що їх розміщують у віддалених готелях і тимчасових помешканнях у місті та сусідніх графствах. Батьки кажуть, що така ситуація «непрактична» й загрожує руйнуванням повсякденного життя родин — діти втрачають навчальні заняття, а дорослі змушені відмовлятися від роботи або довго їздити на неї.

«Нам запропонували місце за 40–60 кілометрів від дому. Як дитина має доїжджати до школи рано-вранці?», — каже одна з матерів, яка просить не називати її імені. За її словами, деякі сім’ї вже погодилися на тимчасове розміщення в Galway city, однак це означає додаткові витрати на транспорт і втрату соціальних зв’язків у рідних громадах.

Місцеві волонтерські організації та представники ради кажуть, що притулок закрили через припинення короткострокового фінансування та проблеми з орендою приміщення. Радники повідомляють, що влада організувала тимчасові варіанти розміщення, але їхня кількість явно не покриває потреби. «Системні рішення потрібні терміново — розкидувати сім’ї по всьому регіону неможливо», — зазначає представник місцевої благодійної організації, яка допомагає родинам з переїздами та документами.

Ця проблема вкладається в ширший контекст зростаючого тиску на систему екстреного житла в Ireland: довгі черги на соціальне житло, зростання витрат на оренду та нестача місць у притулках. Місцева рада вже звернулася до Department of Housing із проханням про оперативне фінансування та підтримку у пошуку нового приміщення. Батьки й активісти вимагають проведення зустрічі за участю представників Department of Housing і місцевих довірених осіб, де шукатимуться реальні альтернативи розселення сімей ближче до їхніх громад.

Поки триває пошук вирішення, родини намагаються об’єднуватися: організовують спільні поїздки на роботу й школу, збирають кошти на транспорт і шукають тимчасові варіанти у знайомих. Але більшість зізнається — це лише латання дір, і без системної допомоги ситуація залишатиметься критичною для тих, хто вже вразливий.