West Cork приваблює наркоторговців — але їхні методи змінилися

Острівний статус Ireland і розлогості його узбережжя роблять боротьбу з контрабандою складнішою. Уздовж материкової лінії та островів простягається понад 7 500 км берегової лінії — відстань, яку складно контролювати, особливо коли мова йде про наркотики, що доправляють через Атлантику. Одночасно підвищення рівня моря і зміна клімату загрожують домівкам та бізнесам на узбережжі, а для туристичної індустрії ці території залишаються життєво важливими для місцевих економік 19 графств, що межують із Atlantic, Irish Sea та Celtic Sea.

У міру того як змінюються глобальні загрози й технології, змінюються й методи наркоторговців. Класичний приклад — Dunlough Bay на мисі Mizen Head, один із найвіддаленіших куточків West Cork. Тут у липні 2007 року сталася одна з найбільших під час діяльності ірландських правоохоронних органів вилучень — з моря витягли 62 тюки кокаїну, оцінених у близько €440 млн. Свідки тих подій, зокрема екс-чиновник митної служби Paddy O’Sullivan та колишній керманич пошуково-рятувального човна RNLI Kieran Cotter, згадують, що план злочинців підійти до більш укритої бухти в Dunmanus Bay провалився через нестачу пального й штормове море, тож наркотики опинилися в океані і їх почали витягати RNLI, Garda, Customs і Naval Service.

Історія West Cork у цьому сенсі довга: ще в 1991 році митники вилучили 28 тюків канабісу з яхти Karma у Courtmacsherry — тоді справа привела до ув’язнення місцевого дилера Christopher “Golly” O’Connell. У 1998 році на катамарані Gemeos у порту Kinsale знайшли 325 кг кокаїну, а у 1999 році траулер Posidonia привели в Schull із вантажем канабісу. Пізніше були Dances with Waves (2007/2008), Makayabella (2014) та великий удар 2023 року, коли Army Rangers здійснили обшук на вантажному судні MV Matthew біля Ballycotton і конфіскували кокаїн на суму €157 млн.

Як пояснює O’Sullivan, одна з важливих змін — перехід від яхт і катамаранів до використання вантажних і контейнерних суден. Раніше наркоконтейнери «підбирали» менші човни у відкритому морі в операціях, які називали «coopering». Тепер величезні поставки вкидають у суднові коридори або залишають у контейнерах, позначених електронними маячками — і вже звідти їх забирають невеликі RIB (rigid inflatable boats). Це ускладнює масштабне виявлення на великих портах і змушує правоохоронців розширювати міжнародну співпрацю.

Досягнення у цьому напрямку є: Ireland приєдналася до Lisbon‑based Maritime Operations Analysis Centre (Narcotics) — MOAC(N), що дозволяє ділитися розвідданими по всій ЄС і діяти швидше. Але географія лишається незмінною — West Cork залишається першим «європейським» плацдармом після трансатлантичного переходу, з багатьма важкодоступними бухтами вздовж півостровів Beara, Sheep’s Head і Mizen. Власне, ця «зубчастість» узбережжя дає контрабандистам багато варіантів, куди під’їхати непомітно.

Водночас змінюються й тактики наркодилерів на суші: Det Insp Joe Young з Cork County Divisional Drugs Squad відзначає, що зараз злочинці часто бронюють Airbnb або користуються модерними засобами зв’язку, щоб узгодити зустрічі в морі. RIB стали потужнішими й автономнішими — вони дають змогу швидше добиратися до точок висадки і заходити прямо на пляж, не потребуючи пристані. Це ускладнює завдання Garda, Customs і Naval Service, але Young підкреслює і дві життєво важливі переваги ірландських силовиків: тридцятирічне Coastwatch і пильність самих громад.

За словами Young, місцеві мешканці West Cork часто помічають дивні речі і довіряють місцевим Garda, що дуже допомагає в розслідуваннях. Cotter додає, що сьогодні контрабандисти можуть навпаки використовувати людський «фон» — ринки RIB і багатолюдні марини, де один ще один човен не викликає здивування. Тож боротьба триває: методи змінюються, але берегова лінія, і потреба у місцевій пильності та міжнародній координації — залишаються.