Говорити з Russia — не те саме, що капітулювати перед Putin

Ідея повернення Russia до дипломатичного життя після тривалого відчуження провокує емоції й побоювання. Але підготовка до діалогу не обов’язково означає підкорення інтересам Putin чи ігнорування агресії. Навпаки: цивілізований, умовний і стриманий діалог може стати інструментом контролю ризиків і посилення вимог до відповідальності.

Важливо розрізняти дві речі — прагматичну політику взаємодії і політику умиротворення. Підготовка до того, щоб у майбутньому говорити з Russia, має включати чіткі умови: збереження санкцій, вимоги виведення військ з територій Ukraine, розслідування воєнних злочинів і механізми відшкодування збитків. Без таких гарантій будь-який діалог ризикує бути використаним як інструмент тиску і легітимації агресора.

Практична мотивація для Europe і союзників теж очевидна. Довготривала повна ізоляція створює непередбачувані ризики — ескалацію, ядерну риторику, підрив енергетичної та продовольчої безпеки. Водночас будь-яке відновлення контактів має відбуватись у тісній координації з Ukraine: не можна вирішувати долю української безпеки та територій без участі самої країни.

Для Ireland і української громади тут є двоякий урок. По-перше, потрібно наполягати на поєднанні дипломатичних зусиль із посиленою підтримкою Ukraine — військовою, економічною та гуманітарною. По-друге, саме умовність і прозорість діалогу гарантує, що повернення Russia на міжнародну арену не стане списанням боргів чи відмовою від справедливості. Підготовка до розмови — це не капітуляція, якщо вона будується на вимогах, а не на поступках.

Завдання для політиків — знайти баланс: не відкидати зовсім політику контактів, але й не дозволяти, щоб будь-які переговори стерли права Ukraine або зняли відповідальність із тих, хто почав війну. Лише така принципова позиція збереже єдність союзників і дасть шанс на стабільний, безпечніший порядок у Europe та світі.